О друже, брате..,

           СRЕDО

Не плачу від ран я,

Не зойкну від болю.

У горі сміюся –

Співаю пісні.

 І присуду свого

 Удари жорстокі

Я мужньо долаю

В щоденнім житті.

Мій біль невтамований

Загоює рани,

А серце моє

Набира частоти.

Широко розправлю

Я крила орлині

Злечу я у простір,

Сягну висоти

І силу помножу

Нескореним духом,

Зневажу тривоги

 У дні суєти.

Я викрешу іскру

Із долі своєї

І буду світити

Людям зорею.

ДО ВОЛІ ДОЛУЧИМО СЛАВУ

За волю свою боролись віками.

Мужніли, братались, зростали.

Ішли до мети важкими шляхами,

І знову держава постала.

Та шлють нам прокляття недруги наші. -

Злі та підступні їхні діла.

Каміння і трунок кидають в душі,

Цілиться в серце злоби стріла.

Тривога затягує наш небокрай,

Пащі ворожі знову гарчать.

Знедолений край наш - нескорений край

Душить серпаста, хижая рать.

Пильними будьмо, брати-українці.

Єднаймось! Кріпім свої лави!

І відсіч дамо ми зраді й чужинцям.

До волі долучимо славу!

Вперед, із завзяттям, за справу, брати!

Нерішучих доля карає.

Вже діяти треба, творити, рости,

Зове Україна, чекає!

ЛЮБІМ УКРАЇНУ

Любім Україну -Всім серцем любім! Як матір єдину, її бережім. Вона, наша рідна, Стільки страждала: І біль свій і лихо -Все тамувала. Знедолена, в скруті, Смутком повита В неволі жевріла Гола, невмита. Не прагла чужого, Хоч в злиднях жила, її ж обкрадали І зичили зла. Ніколи не мстила -Завжди як мати. І завжди готова Ближніх прощати. Любім Україну, Якою була -Шануймо минуле, Щоб пам'ять жила. Любім Україну Такою, як є -Віддаймо їй серце І вміння своє. Любім Україну, Любім над усе! Вона - наша доля, Життя наше все

БАТЬКОВІ

присвята

Мудрість життєва лягла на чоло.

Сумні та задумливі очі.

Прикрощі, біль, чорнії ночі -

їх на віку в Вас доволі було.

Добро і зло над Вами змагались:

У прірву зривались Ви кволим,

І серце стискалося болем,

Ви ж, як належить, мужньо тримались.

І, дякувать Богу, досі живі!

Я мрію, щоб довго були Ви

Бадьорим, міцним та здоровим,

Дні в Україні тепер вже нові.

Я міцно люблю Вас, тату, люблю!

Ви в мене опора єдина,

Найближча у свті людина.

За Вас я щоденно Бога молю.

О ДРУЖЕ, БРАТЕ, СИНУ МІЙ!

О друже, брате, сину мій! Вже сходить сонце - час надій. Із забуття ми постаємо. Служи народові своєму, Служи Вкраїні лиш одній, О друже, брате, сину мій! Сьогодні доля в нас така: Вона тривожна і хитка, Та нам належить все здолати, Щоб край до світла ввись підняти Віддай же все меті святій, О друже, брате, сину мій! Душі вогонь і серця кров, Палку синівськую любов, Життя своє, усе до решти, Бо славу у замін пожнеш ти, Віддай Вкраїні лиш одній, О друже, брате, сину мій! Не будь байдужим і німим, Не будь незрячим і глухим -Постань і скинь з себе наругу, Розвій сумних віків недугу -Ти велет на землі своїй, О друже, брате, сину мій!

ВПЕРЕД ДО МЕТИ, УКРАЇНО!

Крізь морок і бурі пробилась надія, Нам доля щаслива всміхнулася знов, Постала з імли споконвічная мрія, У злагоді квітне - не сочиться кров.

Зростає і шириться спрага до волі, Гартуються дух наш і сила в борні. І рабська постава вже гасне поволі, Ми дужі стаємо, єдині, міцні.

Громадою рушим до вільної праці, Розчистим завали чужих володінь, Зведемо святині, збудуєм палаци Для сущих тепер і нових поколінь.

Нам розум підкаже, як маємо жити, Бо кожен із нас - трудівник і митець, А час як настане, то край боронити Ми будем потугою мужніх сердець.

Вперед до мети, Україно! З неволі до світла крокуй. Вирують омріяні днини -Об'єднуйсь, твори і будуй!

ЗНАЮ

Я знаю, хто орав лани широкі,

Житній колос сіяв і косив.

І хто криниченьки копав глибокі,

Кучерявії садки садив.

Я добре знаю, хто в лиху годину

За волю й честь свою боровся.

Хто боронив життям своїм Вкраїну -

Стояв на смерть і не здавався.

В пошані я схиляюсь перед ними,

Буду славити в гучних піснях,

І називати буду їх святими,

Бачити щодня в своїх синах.

Та видно й тих, хто зайдами втулився -

Як багато є їх серед нас!

Хто шкодив нам усюди, з нас глумився,

Так, я їх зневажу в слушний час.

Та мститись я не буду! Ні, не буду!

Тільки в очі гляну й відійду.

Нехай усіх манкуртів знають люди,

Вірних друзів я собі знайду.

РОЗДУМ

Хіба не віками Тут ми живемо. Хіба не віками Землю оремо. І сієм, і жнемо, Потом солоним її поливаєм. Думаєм, мрієм І щиро кохаєм, Боремось, дієм, А час як приходить, То в землю оцю Від праці, на спокій -Навіки лягаєм. Ми в ній, вона в нас. Ми з нею зрослися. Тепер, повсякчас -В єдине злилися. Тож хто має право Нам дорікати. І хто такий мудрий Мудрих повчати, Чи хто такий дужий Дужих долати. Ми тут споконвіку, І будемо завжди Й чужої довіку Не треба нам правди.

МОВА

Не потрібна мова нам чужинська, І не треба слово нам чуже. Є своя в нас мова - українська. Та, що нас єднає й береже. Є своє в нас гарне, рідне слово -З джерела народного воно. Грає скрипкою, звучить громово Та іскриться, мов п'янке вино. З серця лине дзвонами до Бога, Шириться у синяві небес. І молитва, й пісня перемоги Без чужих обійдуться словес.

ЗЕМНЕ УСЕ

Земне усе - земним і є! Наш розум гудять сили зла. Зневіра в душах гнізда в'є, А людям хочеться тепла. Милих усмішок коханих, Дзвінких дитячих голосів, Поцілунків полум'яних, Правдивих, щирих, ніжних слів: А людям хочеться добра -Долі кращої для себе, І щоб раділа дітвора, Та щоб веселка грала в небі.

ЖУРАВЛІ

Передосінньою порою Летять у вирій журавлі, Несуть у пам'яті з собою Любов Поліської землі.

Місця гостинні залишають -З вітрами йдуть похмурі дні. Летять, курличуть, навівають Думки тривожні та сумні.

Передосінньою порою В далекий край летять вони, А я лишаюся з тобою -Ми будем тут чекать весни.

В журбі, турботах і надії За долю рідної землі. Поможе Бог - здійсняться мрії, В наш край вертайтесь, журавлі.

Стукає в серце - впустіть...

БОГ ВСЕМОГУТНІЙ

(за мотивами 150 псалма)

Бог Всемогутній на небі існує -Всі, хто під небом, хваліте Його! Він всюдисущий і славу почує, Лику від нас не відхилить свого. Нині, всякчас і повік звеличайте, За чини могутні славте Творця. Бубном і флейтою шану складайте, Словом натхненним хваліть без кінця. Славте Всевишнього в Божій Святині, Тиху молитву і вдома чиніть. Дякуйте Господу в кожній родині, З іменем Його в любові живіть. Струни співучі та гусла прадавні, Арфи й цимбали гучні та дзвінкі, Грайте, дзвеніть про діла його славні. Шану доповнюйте, танці стрімкі. Все, що постало, то Боже творіння! Дав Він наснагу живому всьому. З роду і в рід, та усі покоління -Хвалять хай Господа. Слава Йому!

О, ВСЕВИШНІЙ І ЄДИНИЙ

О, Всевишній і Єдиний! Сила, істина і святість На Твоїх раменах. Ти - володар світу, Обнімаєш землю, Я ж - її перлина, Пригорни до серця, Обніми і мене. Всі скарби і всі багатства Щедро людям Ти даруєш, Зодягаєш в шати Все довкілля наше, Барвиш і чаруєш Кольором зеленим -В чистий одяг віри Зодягни і мене. В цьому світі зло панує, Ворог людства не дрімає, На усіх усюдах Пастка нас чатує, А коли огорне Марево шалене -На шляху тривожнім Захисти і мене. О, Всевишній і Єдиний! Сила, істина і святість На Твоїх раменах. Вічне слово правди І любов безмежну Нести, як знамено, Крізь негоди й бурю - Надихни і мене.

ВСЕ МИНАЄТЬСЯ, МИНАЄ

Все минається, минає. Гіркота, і радість, і добро. Тільки час межі не має, І не вмре Адамове ребро.

Все повториться спочатку

-Життя і вічність невмирущі.

І в час майбутній проростуть

Ті паростки, що нині сущі.

Роки мої - життя моє,

І гірка нива полинова.

З життя роки беруть своє,

 А доля кривдить знову й знову. Дедалі важчає гребти,

Не знаю, чи ж мені удасться

 Хоча б під старість допливти

До берега людського щастя. Нехай примарного, а все ж,

Щоб лихо душу не гнітило,

 Щоб я відчула - мене теж

Воно теплом своїм зігріло.

Ти не обняв мене крильми

Коли нас доля розлучала,

А я благала – обніми,

А я тобі у слід кричала.

Врятуй же мене, друже мій,

Од сліз, печалі та розлуки.

Від несподіванки ти зблід

І не подав на поміч руку.

Я залишилась сама –

У серці біль в душі тривога.

Лиш реготала німота.

І не було довкруг нікого.

Оту жахливу чорну мить,

Мені до віку не забути:

На світі нехотілось жить,

Нікого бачити і чути.

Та Божий голос з висоти

Мене знедолену окрилив:

“Не бійсь, дитино, сміло йди,

Ти вистоїш в лиху годину. ”