Як та весна – багата й незрівняна,

Такає жінка – вічно молода.

Вона за мир і спокій у державі –

Вона є сила і краса.

Закриє темряву руками,

Загоїть рану – подихом своїм,

Втихає біль – якпоцілує мама,

І втихомирить серце від обід.

Тож з святом вас –

Прекрасні і бажанні!

Хай в душах ваших –

Розквіта весна!

Наснаги вам, чарівності і слави

Любові, щастя і добра.

                        Хай Бог блаженний –

                        Буде разом з вами,

Нехай молитви чує в самоті,

Нехай він завжди вам допомагає,

Мої хороші, дорогі жінки.

 

В отій хатині що на полі,

Мені згадалося сьогодні,

І двері, й клямочки у них,

На ощуп чую їх усіх.

Навпроти ліжко як заходиш,

Застелене завжди чепурно

Подушки дві там височать.

Маленький столик під віконцем,

На ньому радіо стоїть

А під столом, на тій поличці,

Чого там тільки не було:

Газети, зошити, журнали,

Листівки, письма, телеграми,

То тато все ховав від мами,

За що – раз лаяла його.

Навпроти ліжечко маленьке,

Напевно десь чуть більше метра,

Стоїть під групкою воно,

На ньому гріли спини, ноги,

Воно від недугів спасало

Бо грубка всіх нас зігрівала.

На тій стіні висів ще килим,

З медведями, що танцювали,

Як пах той килим пам’ятаю коли нового ми чипляли.

Читати повністю...

 

Чому села притаїлись?

Бо спустіли хати.

Де ж дівчата в биндах красних,

Й козаки завзяті?

Де співаночки веселі?

Де веснянки милі?

Де бандури – бандуристи –

Де, талант поділи?

Поміняли на доляри,

Чи під ключ закрили,

Тож не бійтеся примарів,

Що колись ходили.

Нема тут вже кацапурів,

І не буде скоро.

Підбирайте ключ, бо скоро –

Заржавіє слово.

Заржавіє пісня щира.

Що неслась над полем,

Поміняєм гарний голос

І забудем – хто ми

Сміливіше починайте –

Веснянки співати.

Хай почують з того краю,

Годі нас лякати!

Сміливіше, тай до танцю

Гопака простого

Вдартечітко, ще гучніше!

Хай почують хто ми.

Не відмерло наше серце –

Незабулось кровне,

Ще докажем й дуже скоро

Хто ми є сьогодні.

Візьмем бубни, скрипки, труби –

Розімкнемо губи,

Бандуристи за бандури

Піддіймем народне, -

Те, що в душах наших тоне,

Те, що в вись стримиться

Піднесем його високо –

Хай чує столиця!

Я вірю в майбутнє твоє Україно,

І силу твою і мрію безціну!

Підійметься ще проти кривди народ,

Розірве брудний, нерентабельний круг.

Не буде в державі сварні і брехні.

У рівному кроці ми будемо йти.

Ми розумом світлим прославим її,

Бо тут треба жити плекати й рости.

Зросте покоління ще тут не одне,

Підійме наш прапор і високо герб,

Ми нація є, ми цілюща сім’я

Ніхто не зуміє розбить нас до тла.

Україно моя!

Ми мойбутнє твоє!

І сонце у росах для нас ще зійде

Запахне калиновий вранішній гай,

Лунатиме пісня –

Про наш рідний край.

Не забуть Україно, ти їх імена,

Що лягли вічним сном в сиру землю,

Вони бились за тебе – країно моя,

Не забуть ти той бій, моя земле!

Тоді тихо було, буйне жито цвіло,

Берестецькеє поле затихло,

Грізне військо ішло, від копитів гуло,

Шаблі дзенькали лезо об лезо.

Кров’ю вкрились жита,

Козаченьків тіла –

Впали тяжко на рідную землю

І прибігла сім’я, впала на козака,

І змішалися сльози із кров’ю.

Відтоді на ланах, маки буйно цвітуть,

І ромашки, слізьми де полито

А в високих житах –

Там волошок моря,

Козаків синьооких побито.

Берестецькі простори,

Священа земля.

Йдуть шляхом в те місце народи,

Куди доля лихая тоді завела,

Козаченьків в широкеє поле.

В тім бою полягли –

Справедливі сини,

І таких вже не буде ніколи,

Впали в землю, за правду

У тяжкім бою –

Їх народ не забуде ніколи.

Не смійтеся люди,

Що ми вбого вбрані,

Що мати ледача,

Що батько спить п’яний

Не будьте нам судді –

Що хліба ми жадні,

Що босі ми ходим,

Й самотньо зростаєм.

Крізь темную шибку –

Ми світа не бачим,

А хоч і без шибки –

То ми – як незрячі.

Не хочем  в приюти,

Не пвіть наші душі,

Ми хочемо разом,

Із мамою бути,

Вже Петрик і Коля,

Софійка й Сірожа –

Готові до праці,

Щл жде їх у полі,

А ми – дров наносим,

Тарасик покосить,

Світланка й Марійка,

Корову подоять,

Наталя борщ зварить,

Помиє посуду,

Ми, виживем люди –

Не гнівайте Бога.

По черзі взуваємось,

Й ходим до школи,

Ми світ ще почим,

Прозріємо добре

Й за те, що ми разом –

Подякуєм Богу.

Втомилось сонце дивлячись у низ.

Обігрівати той гидотний люд,

Бо, крізь століття, бачило усе,

Та ще такого в світі не було.

Щоб правив би людиною - людина,

Зневіри в Бога іншого учить,

В душі у неї зло кипить – бурличе,

Сама розповідає,

Як Христа любить.

Якої церкви слід остерігатись,

Якому князю треба поклонятись.

Який горить вогонь:

Жаркіший ще від сонця того

Розлюченого від дивацтв таких,

Дивуюсь, як в такій людині,

Скривається такийй палкий вогонь,

Що може язикатим словом

Спалити душу іншій –

На зчорніле тло.

Дивуюсь в думці,

Як в такій людині –

Тлить душу заздрість,

Що з’їда добро.

Тож як дивитись сонцю крізь століття,

На безросудний наглий той народ,

Настав вже час визбирувать каміння,

Вогні язиків – загасить на тло.

Для того треба тільки вміння –

Мовчать, й в душі хранить добро.

З Днем народження!

Моя ти Україно,

З Днем народження!

Моя свята земля,

З Днем народження!

Великая родино,

Невтомная, могутняя сім’я!

О, рідна земле,

Ти, моя молитва,

Молюсь за тебе –

Щоб зростала ти

Що не померло слово українське,

Й були вірні – обрані сини.

О, рідна земле!

Ти моя колиска,

Легкою хвилею гойдаються хліба.

І журавлі курличать у блакиті,

Відлуння теє – чується здаля.

Тож дай же Боже,

Мир й благословення,

І розуму, тим обраним синам,

Щоби розквітла наша Україна

І родом тим, прославилась земля.

По одній стежині йдем з тобою,

Мій коханий брате дорогий,

Так не хочу, щоб вітри печалі,

Розвели ту стежку наопіл.

Ти – надія у моєму горі,

А я – радість у твоїй журбі,

Ти – порада у моєму домі

І наставник – як житям іти.

Тож нехай весняна повінь

Переповнить щастям

 твій родиний дім,

На здоров’я брате –

Будть багатим

І живищасливо –

Добру сотню літ.

Я із того краю родом –

Де поля широкі,

Де, гойдає вітер хвилю

У житах високих.

Де, волошки синьоокі –

Як дівочі очі,

А ті верби над водою –

То як їхні коси.

Де ріка шумить – дзюркоче,

Поміж осокою

Де млин гуде і гуркоче

Разом з молотьбою.

Я із того села родом –

Де тривожить душу

Передзвін звучить церковний –

Помолитись мушу.

За той край з якого родом,

За село чарівне,

За лани зерном налиті

І за лад у ньому.

Приїзжайте в гості прошу.

Я вже пояснила,

І знайдете мене точно,

У садах вишневих.