Ой, по полю полин поміж травами

Пахне гірко полин, зілля – мамине.

Била часто мене гірко – зіллячком,

Бо приходила я раннім раннячком.

Коли сонце з-за гір появилося,

Ой, як пах той полин, гірко – зіллячко.

Чи боліло мене, не признаюсь я,

Бо тоді в козака закохалася,

Через поле він йшов полиновеє,

І що мама наб’є не боялась я,

Бо між тим полином, поміж травами,

Прийшла доля моя довгожданная.

Ще трішки літа –

В вересневу пору,

Ще трішки сонця –

В вересневих днях,

Не будеш сподіватися –

Що холод,

Затисне, захолодить нам серця.

Холодний вітер –

Поцілує в окна,

І в листя жовте,

Зодягне гаї,

Дощем холодним

Привітає осінь,

Хоча в душі ще літо виграє.

Вона ще птахою верталась у свій двір,

Клювала кислі грона винограду,

Я знаю, це була вона, -

Вернулась, щоб побачить ще раз хату.

Свою хатину,

І свого двора –

Вона верталась, прилітала вранці

Її крилатая, крилатая душа

Прилинула, до сходу сонця.

Прибігла я, торкнулась до крила...

Злетіла птаха –

Високо, у гору,

Ще в небі, покружляла над селом,

І зникла десь –

У піднебесних шатах.

Запахло село –

Хризантемами зранку,

І пахнуть вони –

Від зорі й до смерканку.

Бордові, рожеві, лілові та білі –

Цвітуть хризантеми,

Квіти осені.

Їх пахощі ранять,

Пронизують душу.

Вони – цвіт останій

В зимову порошу.

Дарують коханим –

В чаруючу мить,

Цвітуть хризантеми –

Полонять усіх.

Осінь – приходить холодними ранками,

Стукає жовтим листом у вікно,

Десь поміж хмарів я чую курликання,

То відлітають ключі журавлів.

                        Смутком огортує –

                        Серце тривожиться

                        Мов той листочок в вікні,

                        Деж ви полинули?

                        Землю покинули –

                        Рідні ключі журавлів.

Осінь одягне околицю золотом,

Килимом встелить шляхи,

Окропить холодним, пронизливим дощиком,

В небі погаслі ключі.

                        Стиснуть морози –

                  Оголене дерево,

                  Деж той листочок в вікні?

                  Завиє хурделиця – лютая віхола

                  Його намалює на склі.

Закрию я очі і бачу те золото,

Чую курличать ключі,

І хоч сумно так,

І огортує холодом,

Та добре і тепло душі.

Я не такий поет

Яким вам видавалась,

Я тільки виливаю –

Сум і жаль,

Засію ниву –

Чорними рядками,

Душі моєї –

Радість і печаль.

Полю слізьми –

Рядочки ті прозорі,

Нехай переростуть

В рясний врожай

І душах ваших –

Хай розквітне щиро

Та добра думка –

Про наш рідний край.

Тоді засієм ми ще більшу ниву,

Любові зерна кинем і добра,

І усміхнеться нам –

Всевишній з неба

Бо ми є сильна і міцна сім’я.

Годі оспівувать земля святу!

Годі розхвалювать нарід!

Я закликаю до праці народ,

До діла вставати пора вже!

                        Руйнується нація, війни ідуть

                        Небачено нищиться людство!

                        А ми вже співаєм, радієм і ждем,

В обманах і зрадах щоденно живем.

Не треба чекати, шо зроблять за нас!

Пора вже вставати до діла.

Очистить від мусору землю святу,

Підняти загублений колос,

Засіяти ниву озимим зерном,

І бути господарем долі.

                  Вставай проти кривди – безсилий народ,

                  До діла пора вже, до діла!

Не бійтеся скинуть із себе ярмо!

І всім заявіть себе сміло.

У справах доказуйте гідність свою

Уміло підтримуйте кредо...

Бо скоро спустошиться наша земля,

Тоді величать вже не треба.

                  Вставайте, просніться –

                  Від тяжкого сну,

                  До праці втавайте, до діла!

Піддіймеш із бруду –

Вітчизну свою,

Тоді заспіваємо сміло.

Як та весна – багата й незрівняна,

Такає жінка – вічно молода.

Вона за мир і спокій у державі –

Вона є сила і краса.

Закриє темряву руками,

Загоїть рану – подихом своїм,

Втихає біль – якпоцілує мама,

І втихомирить серце від обід.

Тож з святом вас –

Прекрасні і бажанні!

Хай в душах ваших –

Розквіта весна!

Наснаги вам, чарівності і слави

Любові, щастя і добра.

                        Хай Бог блаженний –

                        Буде разом з вами,

Нехай молитви чує в самоті,

Нехай він завжди вам допомагає,

Мої хороші, дорогі жінки.

 

В отій хатині що на полі,

Мені згадалося сьогодні,

І двері, й клямочки у них,

На ощуп чую їх усіх.

Навпроти ліжко як заходиш,

Застелене завжди чепурно

Подушки дві там височать.

Маленький столик під віконцем,

На ньому радіо стоїть

А під столом, на тій поличці,

Чого там тільки не було:

Газети, зошити, журнали,

Листівки, письма, телеграми,

То тато все ховав від мами,

За що – раз лаяла його.

Навпроти ліжечко маленьке,

Напевно десь чуть більше метра,

Стоїть під групкою воно,

На ньому гріли спини, ноги,

Воно від недугів спасало

Бо грубка всіх нас зігрівала.

На тій стіні висів ще килим,

З медведями, що танцювали,

Як пах той килим пам’ятаю коли нового ми чипляли.

Читати повністю...

 

Чому села притаїлись?

Бо спустіли хати.

Де ж дівчата в биндах красних,

Й козаки завзяті?

Де співаночки веселі?

Де веснянки милі?

Де бандури – бандуристи –

Де, талант поділи?

Поміняли на доляри,

Чи під ключ закрили,

Тож не бійтеся примарів,

Що колись ходили.

Нема тут вже кацапурів,

І не буде скоро.

Підбирайте ключ, бо скоро –

Заржавіє слово.

Заржавіє пісня щира.

Що неслась над полем,

Поміняєм гарний голос

І забудем – хто ми

Сміливіше починайте –

Веснянки співати.

Хай почують з того краю,

Годі нас лякати!

Сміливіше, тай до танцю

Гопака простого

Вдартечітко, ще гучніше!

Хай почують хто ми.

Не відмерло наше серце –

Незабулось кровне,

Ще докажем й дуже скоро

Хто ми є сьогодні.

Візьмем бубни, скрипки, труби –

Розімкнемо губи,

Бандуристи за бандури

Піддіймем народне, -

Те, що в душах наших тоне,

Те, що в вись стримиться

Піднесем його високо –

Хай чує столиця!