Виходить мати до самісіньких воріт,

Безсилая лебідонька, пожила,

І дивиться і дивить у світ

Й незнає зовсім як життя злетіло.

                        Дивлюсь на неї й бачу, що в той світ,

                        Вона готова завтра відлітати,

                        А як же я матусю,

Не спішіть,

Давайте сядем поруч біля хати.

Помалу йдем, ступає мов дитя,

Спираючись на палицю соснову,

Тремтить рука,поморщена стара,

Вона щоранку заплітала мене в школу.

                        Багато раз садок в житті відцвів,

                        Буя красою, запахом і цвітом,

                        Багато раз в житті її родив,

                        Бо перевеслами обв’язувала віти

Тепер і сад старий, зажурений, сумний.

Буяє ще, але щось в серці тисне,

Бо, відцвітає він із відліками років

Як мама - білая мов вишня.

                        Літа її – її життя,

                        Летіла б згадкою від юності мов пташка,

Ступає мати тихо до воріт,

І дивиться у світ де Божа ласка